Любов, вода і текст

В неділю, вже сівши в тролейбус, я змінив напрям руху, і не поїхав на відкриття скульптурної виставки в «Арсеналі», на яку в мене було запрошення. Мав виступати президент. Я відчув, що подібна тусовка занадто «штинить» поняттям – «подивитись на політиків», а не на скульптури. Мені якось важко і сумно в останній момент стало туди їхати.

А попрямував я на «Куренівку», тобто на її «блошине» відділення, де я і купив цей блокнотик, в якому я зараз (23-го, і перенабрано в Microsoft Word 24-го) записую. Серед сучасних блокнотів, з чистими листами (без розмітки) майже не випускають. Або вони дуже дорогі. Проходячи повз ряди саморобної торгівлі, яка розмістилась впритул до колій трамвайних, отримуєш естетичне задоволення від діалогу торгашів, котрі «парірують» одне одному латиною («крилатою»). Звичайно, окрім рамантікі вперемішку з екзотікай, вистачає на ринку чимало моторошних моментів. Але про це згодом.

Коли перестало все, що я купив, поміщатись в сумку, я спробував перекласти дещо в авоську, але одна тіточка, котра продала мені набори кольорового паперу, знайшла серед запасів ашанівський кульочок.

І коли я наблизився майже до кінця ринку, купив (за півціни!) в одного дядька чималий логотип Львову (на подарунок) («медальйон» діаметром шіснадцять з половиною сантиметрів), то ледве стримувався від спокуси затанцювати. Справа в тім, що двоє (а згодом троє і четверо) продавців потриманих музичних інструментів вирішили продемонструвати можливості товару. Грали українські пісні. Не співали, тому в голові самі співались слова до знайомих мелодій.

Відриваючи себе самого від такого дійства, я рушив трохи далі, розговорившись з продавцем вінілу про його молодість та голки... для радянських програвачів. «Я пошол в армію под модерн токінг, а вєрнулса под Пупо!» – солодко пригадував він. Особливо мені сподобалась його перша фраза про платівки: «Оні сваї, дамашніє!» Повернувшись до оркестру торгашів, я потупцювавши трохи з місця на місце, не втримався – дістав альбомчик. В таких ситуаціях не рідко трапляється, коли починають запитувати – «а для чого ви нас малюєте?!» Це була абсолютно протилежна ситуація! Натхненні додатковою увагою, вони стали грати ще жвавіше. А продавець, в якого я купив «Львів», попросив намалювати його.

Осяяний тим, що його малюють, він надзвичайно терпляче позував, даючи покупцям дуже стислі та розсерджені відповіді, щоб не відволікатись. Він сидів на розкладаному стільчику, вкритому картонами сплющених коробок. В клітинчастому кашкеті, сірому піджачку, окуратній (хоча дещо в пилюці) білій сорочці, він сидів, дивився прямо на мене, склавши на колінах свої руки, в яких переминав деякі куп’юри на той випадок, якщо я попрошу плату за малюнок. Справа від нього підстилка, на якій розкладено потриманий крам, зліва – танцювала колега в чорно-білому костюмі, довгою косою, зібраною зеленою резинкою. Танцювала доволі відчайдушно. На її жилєточці було вишито «Why?»

Коли я малював його, між рядами, щось шукаючи, пройшла жіночка з перебинтованим носом. Лячно було навіть припускати – чому? Це якраз і є той «не привабливий душок блошиного ринку».

Кожен раз, коли малюєш портрет, на замовлення, присутнє побоювання. Побоювання не тільки того, чи вийде схоже чи ні, а чи сподобається замовнику, навіть якщо вийде схожим? Під час роботи підійшов «барабанщик», і підбадьорив – «как двє каплі!» А потім ще запросив на наступну суботу «на могорич».

Намальований був задоволений роботою, і все бідкався, як би її так відєднати від блокнота, аби не порвати. Сказав, що повісить в рамочку. Коли я спитав, кому підписувати, він назвався Сашою. А ще сказав, що п’ятого вересня йому виповниться 73 роки.

Коли Олександр простягнув мені руку на прощання, він тримав її якось близько до себе, направивши вперед тільки долоню. Потиснувши мою руку, він несподівано, нахиливши голову поцілував мені ручку. Це було вперше в моєму житті – я не знав, як реагувати. Через деякий час він повторив цей жест. Обидва рази це було несподівано. Обидва він бурмотав собі під ніс щось про мої майстерні руки. Та де там... але сперечатись зі старшою людиною я не став.

Для чого мені купувати це все «причандалля», та «вештатись» по ринках потриманих речей? Значної матеріальної потреби в цьому нема. Просто паломництво по таким місцям дає якусь живість. У спілкуванні в першу чергу. А то банкомату в супермаркеті, схоже, що зі мною нема про що говорити. Він мені окрім чеку нічого не відповідає.

Лестер Вільям Полсфусс народився 9 червня 1915 року в американському містечку Ваукеша, штату Вісконсин. Вже у віці 17 років він почав виступати з музичними номерами в ефірі місцевих радіостанцій. Помер через тиждень після свого 94-ліття, 13 серпня в наслідок ускладнень після пневмонії в лікарні американського міста Уайт Плейнс, штат Нью Йорк.

Ім'я Les Paul на слуху в кожного гітариста. Варто назвати лише декілька музикантів, які використовували цей легендарний інструмент: Джимі Хендрикс, Бі.Бі. Кінг, Ерік Клептон, Ел Ді Меола, Джиммі Пейдж, Боб Марлі... Цей список можна продовжувати до безкінечності.

Довга йому пам'ять!

5 жовтня 2009 року видатному поетові Богдану-Ігорю Антоничу виповнилося б 100 років. До цієї дати "Антонич-фест" разом з «Коморою» влаштовує спільний музичний конкурс для гуртів, які готові співати поезію Богдана-Ігоря Антонича.

В якості супер-призу для кількох найкращих гуртів буде запис на студії «Комора» БЕЗКОШТОВНО!

Планується видати диск із найкращими піснями, надісланими на конкурс.

Отже, умови конкурсу:

1. Для того, щоб взяти участь у конкурсі необхідно викласти запис пісні на слова Антонича з  1 до 31 серпня на сайті "Антонич-фесту" http://antonych.sumno.com/post/zapysujte-pisni-na-virshi-antonycha/

2. Залучити якомога більше своїх шанувальників до голосування у конкурсі. 50% долі Вашого треку вирішуватимуть саме слухачі, інші 50% – компетентне журі.

3. Переможці будуть визначені у вересні.

«Антонич-фест» продовжує шукати партнерів та спонсорів, також буде вдячний за поширення інформації.

Декілька днів тому, абсолютно випадково опинившись на одному з базарів “б/у-шного” спрямування, надибав розкладку вініла. Спитав ціну. По 5 грн.!!! (“Кромє Висоцкого!” На нього ціну не уточнював.) Вибрав 10 платівок. Перевірив “неподряпанісь” та відповідність того, що зображено на конверті, і того, що в ньому лежить. Спитав знижку (все ж таки – не одну беру!). “Добре, – відповідають мені – зі знижкою 70 грн.” ??? ??? виявилось, що той, в кого я питав попередньо не був хазяїном платівок (а приглядав за ними деякий час). Справжній власник продавав їх по 10 грн. за штуку. “Мені ж сказали по 5!” – не зрзумів я. “Хто сказав?” Ті двоє (власник вінілу та той, хто його підміняв) почали сперечатись. “Я по п’ять завжди продаю” – аргументував помічник. “Ну раз сказали!” – здався власник. Взяв по п’ять. Без знижок. Серед придбаних альбомів ось такі “ексклюзівні вєшчі” (як сказав продавець):

( (вінілові подробиці) )

1949, 4 березня Володимир Івасюк народився у м. Кіцмані Чернівецької області в родині учителів Михайла і Софії Івасюків.
 

1979, 24 квітня за телефонним викликом йде з дому й більше не повертається.

1979, 18 травня тіло Володимира Івасюка випадково знайдене в Брюховицькому лісі під Львовом.

1979, 22 травня похорон Володимира Івасюка на Личаківському цвинтарі у Львові, що вилився у масову акцію протесту проти влади. З цього часу на творчість композитора накладено заборону.

«Володимир Івасюк. Ідеальне вбивство»
2008 Студія «07 продакшн», телеканал «Інтер»
автор: Іларіон Павлюк
режисер: Софія Чемерис
http://www.ivasyuk.org.ua/video.php?l=uk&p=about-idealne_vbyvstvo

Вбивство чи самогубство?
http://www.ivasyuk.org.ua/mystery.php?l=uk

Десь приблизно посеред осені 2008-го року я бачив сестер Тельнюк в дуже елегантних платтях, і в супроводі знімальної групи на Андріївському узвозі. Це були зйомки якогось відео?

Це була фотосесія до синглу (з фотографом Юлією Горобей), який зараз готується. Це буде сюрпризом для слухачів.

Маєш чудову нагоду спитати про те, що тебе цікавить до 16:00 години 14 травня.

NBB.COM.UA: герої набайдужого четверга

Увага! На веб-конференції будуть присутніми і Галина, і Леся Тельнюк. Будь ласка, вказуйте у своїх питаннях адресата!

 адреса сторінки веб-конференції: http://nbb.com.ua/conference/

 http://www.telnyuk.info/pages/start.php?id=events&event_group_id=1&event_id=159&cmd=show

ГОГОЛЮ

За думою дума роєм вилітає,

Одна давить серце, друга роздирає,

А третяя тихо, тихесенько плаче

У самому серці, може, й Бог не бачить.

Кому ж її покажу я,

І хто тую мову

Привітає, угадає

Великеє слово?

Всі оглухли — похилились

В кайданах... байдуже...

Ти смієшся, а я плачу,

Великий мій друже.

А що вродить з того плачу?

Богилова, брате...

Не заревуть в Україні

Вольнії гармати.

Не заріже батько сина,

Своєї дитини,

За честь, славу, за братерство,

За волю Вкраїни.

Не заріже — викохає

Та й продасть в різницю

Москалеві. Це б то, бачиш,

Лепта удовиці

Престолові- отечеству

Та німоті плата.

Нехай, брате. А ми будем

Сміяться та плакать.